Голда Меїр народилася в Києві в бідній єврейській родині

Батьки Голди - тесля Моше-Іцхак Мабович і його дружина Блюма Найдич - переїхали до Києва з Пінська на початку 1890-х років. На той час Київ не входив до "межі осілості", тож глава сім'ї склав кваліфікаційний іспит - виготовив красиву шахівницю й дістав право мешкати в Києві.

1903 року сім'я повернулася до Пінська, але й там Моше-Іцхак не знайшов роботу. Вирушив до Сполучених Штатів, а за три роки, заробивши гроші, викликав дружину з дітьми.

Сім'я Голди жила в Мілуокі, штат Вісконсін. Закінчивши перший ступінь місцевої школи, дівчина вирішила далі вчитися в Денвері. Однак їй не вистачало грошей навіть на квиток, а батьки були проти переїзду. Тому чотирнадцятирічна Голда стала працювати вчителькою англійської мови для нових емігрантів, заробляючи по 10 центів на годину.

Величезний вплив справило на Голду знайомство з двома гостями з Близького Сходу, які зупинилися в хаті її батьків - Давидом Бен-Гуріоном і Іцхаком Бен-Цві. За три десятиліття саме Бен-Гуріон оголосить Декларацію Незалежності Ізраїлю й стане його першим прем'єр-міністром, а Бен-Цві - другим президентом.

Дівчина вступила до єврейської робітничої партії "Poale Zion" (Робітники Сіону). Кілька років збирала гроші, щоб виїхати в омріяну Палестину. Чоловік не хотів залишати Америку, але заради дружини згодився.

1921-го разом із ним, старшою сестрою та двома її дітьми Голда сіла на пароплав "Покахонтас", який повіз їх - а також інших репатріантів - у нове життя.

На момент заснування Ізраїлю Голда Меїр була вже матір'ю двох дорослих дітей - 26-річного Менахема (майбутнього відомого віолончеліста) та 22-річної Сари. З чоловіком розійшлася, поринувши з головою в громадську діяльність. Щоправда, розлучення не оформили. Коли Морріс помер, Голда зізналася, що дуже завинила перед ним.

Любила говорити: "Якщо ти хочеш чогось, то це вже не мрія". Її бажання здійснилося 14 травня 1948 року, коли вона серед 200 найвпливовіших єврейських політиків взяла участь у церемонії проголошення Ізраїлю. Декларацію Незалежності підписали 24 особи, серед них Голда Меїр, єдина жінка.

У ті часи кар'єри робилися швидко: вона стає послом у СРСР, далі - міністром праці. Натомість кар'єристкою не була - швидше одержимою. Справа розбудови держави стала для неї головною. Про її рішучість та залізну вдачу говорили так: "Голда - єдиний чоловік в уряді".

Як міністр праці, наприклад, за короткий час реалізувала дві потужні програми: домобудівництво (30 тисяч будинків) і прокладення доріг, які ізраїльтяни назвали "золотими" (Голда перекладається як "золота"). Зауважте, пані міністр, маючи у своєму розпорядженні тисячі збудованих квартир, мешкала в невеличкій кімнатці на горищі. І вважала це нормальним.

Влітку 1956-го дістає нове призначення - міністр іноземних справ. Саме тоді Бен-Гуріон наказав їй, репрезентантці країни за кордоном, взяти івритське прізвище. І пані Голда Меєрсон (за прізвищем чоловіка) стала Голдою Меїр.

Інтереси своєї країни вона відстоювала настільки жорстко, що до неї приклеїлося прізвисько "непоступлива". Вона і сама зізнавалася, що схильна до компромісів тільки в питаннях, що не стосуються державних інтересів.

Пік її політичної кар'єри настав у березні 1969-го, коли уродженка Києва стала прем'єр-міністром. Першою жінкою на чолі уряду в Ізраїлі та третьою у світі (після Сірімаво Бандаранаїке на Цейлоні та Індіри Ганді в Індії).

Прем'єрство Голди Меїр тривало лише п'ять років. За цей час у країні з вимушено великим бюджетом на оборону вона зменшила податки для бідних (для деяких категорій - взагалі скасувала) і розгорнула будівництво соціального житла.

Ґолда Меїр стала першим керівником Ізраїлю, якого запросив до себе папа Павло VI. Високо оцінивши її заслуги, подарував срібного голуба з написом: "Прем'єр-міністрові Ізраїлю від папи".

Початок війни Судного Дня у жовтні 1973-го прем'єрка сприйняла як особисту трагедію. Прорахунок ізраїльської розвідки, яка не розпізнала підготовку єгипетсько-сирійського вторгнення, вона вважала не упущенням генералів, але власною провиною - не змогла гарантувати безпеку своїх громадян. Загинуло понад 2,5 тисячі людей.

І хоча ту війну, спонсоровану Москвою, Ізраїль виграв протягом 16 днів, Голда Меїр не вважала себе вправі продовжувати керувати країною.

Звичайно, можна було демонстративно відправити у відставку міністра оборони і далі урядувати. Але вона вчинила по-своєму - взяла відповідальність на себе й пішла.

Парламент просив її залишитися - рідкісний, до речі, випадок у світовій політиці. "Моє рішення остаточне, - попередила вона в прощальній промові 10 квітня 1974-го. - Прошу, не старайтеся вмовляти, щоб я його змінила, не шукайте аргументів - вони не допоможуть".

Наприкінці життя, обдумуючи перипетії свого шляху, екс-прем'єрка зауважила: "Я не обирала кар'єру. Я не обирала професію. Просто так склалося".

Вона померла за кілька місяців після свого 80-ліття - 8 грудня 1978 року. Її поховали на горі Герцля в Єрусалимі.

А в Києві 1998 року відзначили 100-річчя від дня народження славетної землячки. На Басейній вулиці урочисто відкрили меморіальну дошку на її честь (автор - скульптор Валерій Медведєв). На церемонію прилетіла з Ізраїлю дочка Голди Меїр - Сара Меєрсон.

Голду Меїр не забувають і сьогодні: британці зняли про неї фільм "Жінка, яка називалась Голда", у Нью-Йорку їй встановлено пам’ятник, у Києві на будинку, де вона народилася, розміщена меморіальна дошка, а для Ізраїлю вона назавжди залишиться національною героїнею.