Походив із зубожілого козацького старшинського роду, батько працював канцеляристом міського магістрату. Згодом Котляревські отримали дворянське звання.

Дев’ять років навчався в духовній семінарії у Полтаві, яку так і не закінчив – духовна кар’єра його не приваблювала. Тоді ж почав писати вірші, публікувався в сатиричному альманаху «Полтавська муха».

 Працював канцеляристом, вчителював у поміщицьких родинах. Водночас активно цікавився українським фольклором: вивчав життя простого люду, його звичаї та обряди, записував народні пісні

у 1793–1796 роках працював домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.

З 1810 року працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».

У 1816-1821 роках — директор Полтавського вільного театру.

У 1827-1835 роках — попечитель «богоугодних» закладів.

У 1835 році Котляревський вийшов у відставку. Він продовжив цікавитись культурним життям, надавав підтримку тим, хто до нього звертався. Література залишалася його єдиною справжньою пристрастю.

З 1796-го перебував на військовій службі у Сіверському карабінерському  полку. Вірогідно, такий поворот долі став наслідком нещасливого кохання: Іван Петрович закохався у 20-річну Марію Семенівну, бідну родичку господаря, в якого працював домашнім учителем, але дівчина вже була обіцяна іншому і мала стати дружиною багатого вдівця.

У 1796–1808 роках перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. У 1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні. 

1806—1812 років, був учасником облоги Ізмаїлу. Нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджаків та хоробру кур'єрську діяльність на передовій під час штурму цієї фортеці. У 1808 році вийшов у відставку.

1818 року разом з Василем Лукашевичем, Володимиром Тарновським та іншими входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини». Член Вільного товариства любителів російської словесності з 1821 року. За свідченнями декабриста Матвія Муравйова-Апостола, які він дав під час слідства у справі декабристів, член Малоросійського таємного товариства[9]. Слідчий комітет залишив це без уваги.

Котляревський сприяв у 1822 році викупові з кріпацтва українського і російського актора Михайла Щепкіна.

Його поема «Енеїда» (1798) стала великим твором загальнонаціонального значення нової української літератури, написаним народною мовою

Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови