Народився в багатодітній (17 дітей) сім'ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини Параскеви Олександрівни. Батько працював на поміщика, його дід по батьковій лінії був у Лебедині шевцем, дід по матері — у Груні хліборобом.

Закінчив початкову, потім — двокласну школу в Зінькові.

У 1907 році закінчив військово-фельдшерську школу в Києві.

1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак навчатися майбутньому письменнику судилося недовго.

У добу Української революції Павло Губенко завідував медико - санітарною управою міністерства шляхів Української Народної Республіки.

В 1919 р. дебютував у газеті "Народна воля", де за підписом Павла Грунського з'явився фейлетон про українські міністерства: шляхів - без шляхів, фінансів - без фінансів, військове - без війська.

Восени 1920 р. Остапа Вишню заарештували й ув'язнили в підвалах більшовицьких катівень, звідки у квітні 1921 р. його визволив В. Блакитний - головний редактор газети "Вісті ВУЦВК". Згодом Остап Вишня перейшов у газету "Селянська правда", зі шпальт якої розпочалася знаменита хода численних "Вишневих усмішок".

Остап Вишня виступив новатором у жанрі гумористичного портрета. Він створив іронічні "мистецькі силуети" О. Довженка, В. Василька, Леся Курбаса, Г. Юри, Ю. Шумського та ін. Пробуючи себе у драматургії, письменник переробляє класичні твори. Особливо популярною була його музична п'єса-гротеск "Вій" за М. Гоголем та М. Кропивницьким, доповнена інтермедіями і цілими картинами з реалій 1920-х рр.

Протягом тривалого часу Остап Вишня офіційно не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х pp., після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним із організаторів Проліт —фронту. Приятелював із М. Хвильовим і М. Кулішем. У 1930—1931 pp. Письменник створив повноцінний драматургічний твір комедію “Вячеслав”, де порушив проблеми виховання. Твір був опублікований лише після смерті письменника в 1957р. у книзі “Привіт! Привіт!”.

26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 

Звільнили письменника в 1943 р., а вже за кілька місяців з'явилася його знаменита "Зенітка", яка зажила нечуваної популярності. Її читали по радіо, вона з успіхом обійшла всі фронти. Даниною митця системі, яка "дозволила" йому знову сміятися, стали збірки "Самостійна дірка", "Мудрість колгоспна", але його "Мисливські усмішки" й зараз вражають поетичною свіжістю, м'яким гумором і непідробною щирістю.

Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети “Самостійна дірка” (1945), збірки гумору “Зенітка” (1947), “Весна-красна” (1949), “Мудрість колгоспна” (1952), “А народ воювати не хоче” (1953), “Великі ростіть!” (1955), “Нещасне кохання” (1956) та ін. Він працював над перекладами творів російських та світових класиків — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухо-во-Кобиліна, Марка Твена, ОТенрі, Я— Гашека, Я— Неруди. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу “Перець” і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України).

Життя українського селянства, його біди і кривди, мудрість, самоіронію та гумор, перекоси українізації - все це Остап Вишня висвітлював у своїх збірках "Діли небесні", "Кому веселе, а кому й сумне", "Реп'яшки", "Вишневі усмішки сільські", "Лицем до села" і багатьох інших. Цикл літературних усмішок "Українізуємось" (у 1926-1929 рр. збірка витримала шість перевидань) сповнений щирої віри у відродження національної гідності народу.

Остап Вишня — письменник, який у 20-х pp. заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був “королем українського тиражу”. За життя гумориста побачило світ понад 100 збірок його творів, деякі неодноразово перевидавалися.

Остап Вишня бачив порочне й потворне в житті, але ототожнював його з “хворобами” зростання, які, вірилося, можна з часом перебороти. Втім, це була одна з численних ілюзій, що їх у 20-ті роки сповідувало чимало сумлінних, чесних митців. Гуморист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок “Українізуємось” (у 1926—1929 pp. збірка витримала шість видань), у яких провідним був мотив відродження національної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвитку національної мови, культури, вільного й повного впровадження мови в державне користування. Не випадково майже п’ять десятиліть для цих творів було визначено “надійне” місце зберігання — спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні з ідеологічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, “зближення” й “злиття” націй.

Помер Остап Вишня 1956 р. на 67-му році життя, похований на Байковому кладовищі у Києві.