Народився майбутнiй український фiлософ у Києвi 1894 року.

Навчався у Катеринiвському приватному нiмецькому училищi. Пiсля закiнчення училища В.Ф. Асмус успiшно склав iспит за гiмназiйний курс з латини i 1914 року вступив на перший курс iсторико-фiлологiчного факультету Київського унiверситету.

З юнацьких рокiв Валентин Асмус мрiяв про фiлософiю, захоплювався читанням праць найвидатнiших захiдних мислителiв: Канта, Гегеля, Шопенґауера. Проте, на той час у Київському унiверситетi не iснувало окремого фiлософського факультету. Знання iз цiєї галузi студенти отримували на лекцiях з курсу фiлософiї, логiки та психологiї. Як згадував сам Валентин Фердинандович у статтi "Фiлософiя в Київському унiверситетi у 1914-1920 рр. (Зi спогадiв студента)" - "серед курсiв, якi читалися на фiлологiчному факультетi в перший рiк, фiлософськi предмети займали скромне мiсце". Але читали фiлософiю блискучi педагоги - В. Зiнкiвський та О. Ґiляров. Вони назавжди стали прикладом глибокого iнтелекту, наполегливої працi та самовiдданостi своєму життєвому призначенню для фiлософа-початкiвця. "Зiнкiвський вразив нас уже з перших лекцiй. Вiн не приховував нi релiгiйної спрямованостi, нi iдеалiстичного змiсту своїх фiлософських iдей. Бiльше того, вiн був темпераментним пропагандистом цих iдей", - згадував через багато рокiв потому вдячний учень талановитого педагога. "Ґiляров був багато в чому антиподом Зiнкiвського. Нiякої пропаганди релiгiйного iдеалiзму в його лекцiях не було", - зазначав Асмус у спогадах про роки навчання у Київському унiверситетi.

Така широта поглядiв та рiзноманiтних теорiй, представлених в унiверситетських курсах, дозволили сформувати В.Ф. Асмусу широкий світогляд та здатнiсть до самостiйного мислення й творчого інтелектуального пошуку.

Усе подальше життя Асмуса пiсля закiнчення Київського унiверситету 1919 року було тiсно пов'язане iз фiлософськими дослiдженнями. Вiн вiв педагогiчну та науково-дослiдну дiяльнiсть, працюючи на кафедрi фiлософiї фiлософсько-соцiологiчного вiддiлення Українського iнституту марксизму-ленiнiзму, якою на той час завiдував С. Семковський.

Проте, обставини життя склалися так, що у 20-х роках Валентину Фердинандовичу Асмусу довелося залишити рiдне мiсто й переїхати до Москви. З 1939 р. Асмус стає професором кафедри фiлософiї Московського унiверситету. Вiн читає курс логiки та iсторiї античної лiтератури. З 1956 р. до кiнця свого життя фiлософ працював старшим науковим спiвробiтником Інституту свiтової лiтератури iменi О.М. Горького. Широта світогляду, глибока обiзнанiсть у багатьох галузях наукового знання дозволили Валентину Фердинандовичу стати одним із найвидатнiших фiлософiв своєї доби. Саме його перу належить низка фундаментальних праць з логiки, фiлософiї, дiалектики, багато з яких i сьогоднi не втратили своєї актуальностi: "Диалектический материализм и логика", "Очерк диалектики в новой истории философии", "Диалектика Канта", "Маркс и буржуазный историзм", "Логика", "Учение логики о доказательстве и опровержении", "Декарт", "Философия Иммануила Канта", "История античной философии", "Проблемы интуиции в философии и математике (Очерк истории: ХVІІІ - начало ХХ ст.)". Окрiм того, до творчого доробку Асмуса належить величезна кiлькiсть наукових статей, присвячених проблем фiлософiї, логiки, дiалектики, теорiї пiзнання. Чималу цiннiсть мають i його спогади, зокрема, про Київський унiверситет. Жива мова викладу, тонкий аналiз, iнтелектуальний рiвень цих робiт привертають до себе особливу увагу читачiв. Визнанням високого професiйного рiвня мислителя стало обрання його дiйсним членом мiжнародного Інституту фiлософiї в Парижi.